До зустрічі з тобою | Рецензія

А що, якби Омара Сі замінила Бріджит Джонс?

Мелодрами створені для того, аби апелювати до сентиментальності та емоції, які люди переживають зараз, або переживали колись. Розійшлася з хлопцем — відро морозива і ромком, влаштували дівочі посиденьки — відро морозива і ромком, дощові вихідні — алгоритм незмінний. Але що робити, як «Щоденник пам’яті», «Реальна любов» та «Пам’ятна прогулянка» вже задивлені до потертих дірок, а більше на думку нічого й не спадає? Для цього існує стара перевірена схема екранізації романів.

В самій назві стрічки, яку Теа Шеррок зняла за однойменним романом Джоджо Мойес «До зустрічі з тобою», вже міститься підказка до того, що чекає на глядача — після доленосного випадку, який звів двох абсолютно різних людей, їх життя після цього має змінитися якщо не назавжди, то хоча б розвернутися на 180 градусів навколо. Молода дівчина Лу Кларк, яка раптово втрачає роботу в місцевій кав’ярні влаштовується наглядачкою за багатим інвалідом. І якщо вона застрягла в свої 26 у далеких 50-х з рожевими пухнастими кофтинками та гетрами-бджілками, то він — справжній красень. Молодий хлопець, який понад усе любив своє життя, позбавлений простих радощів через отриману травму — тепер він навіки прикований до інвалідного крісла. Весела, але абсолютно безамбітна дівчина намагається щосили налагодити спілкування з похмурим та іронічним Віллом і поступово їй таки вдається це зробити.

Реліз таких фільмів потрібно робити восени, або десь у грудні, коли навколо сірість та тлін, а серце хоче яскравих барв, салютів та феєрверків емоцій. Може останнього і не буде, але поплакати точно вдасться, бо для чого іще існують мелодрами? До всього ж «До зустрічі з тобою» просто не може не викликати «поблажливу» усмішку, коли Емілія Кларк так схожа на Бріджит Джонс: незграбна та смішна, але обов’язково мила та щиросердна. Такі героїні запам’ятовуються, але за плечима у Кларк все одно майоріють її дракони — від них вона поки втекти не може. Все ж образ Дейєнеріс міцно сидить на ній, як влитий костюмчик. Аж як ті, що наче висмикнуті прямо із шафки тієї самої Бріджит.

Теа Шеррок підібрала неабиякий каст для свого дебюту, «переманивши» акторів з масштабних проектів: Чарльза Денса, відомого більшості з «Гри престолів» та Сема Клафліна — красуньчика з «Голодних ігр» та «З любов’ю, Розі». Останній втілює типового молодика, за яким фанатіють натовпи дівчаток: гарний, похмурий та зверхній, але ж як звабливо він манить до себе, неначе ліхтарик для нічних метеликів. І варто сказати — так, це працює. Як тільки він з’являвся на екрані, залом дружньо прокочувалося таке жіноче «Оооо!». Втім, найнеочікуванішою була поява Невіла Лонґботома, тобто Метью Льюїса, відомого за роллю у всесвітньо відомій історії про юного чаклуна. Тепер всі остаточно переконалися, що гидке каченя може стати чарівним лебедем.

Шеррок створила по-жіночому гарний світ, в який приємно потрапити і можливо ще раз, через деякий час типовим холодним осіннім вечором з какао в руках, а краще з винцем і котом, можна буде повторити і пережити емоції головних героїв. Примітно, що це не той фільм, який щедро помазаний медом зверху до низу та в усі сторони. В цій бочці буде ложка дьогтю, але саме вона робить історію цікавою, саме тому роман Джоджо Мойес розкупали з полиць та палко чекали на вихід другої книги авторки.