Шнайдер проти Бакса (2015) | Рецензія

Чорний гумор у сонячних декораціях

Як і належить порядному європейському фільму, «Шнайдер проти Бакса» покатався по кількох великих фестивалях — Локарно, Торонто, хоча й ніде не отримав нагород. І цієї осені він дістався до України, правда, його можна було побачити лише на кількох фестивальних показах у рамках «Молодості».

Фільм починається з того, що Шнайдер прокидається у своїй спальні, обставленій в стилі Ікеа. Його красуня-дружина та дві чарівні донечки співають йому привітання з днем народження. Все настільки ідилічно, що аж нудить. 

Але тут йому телефонує його бос Мертенс і дає завдання: Шнайдер має убити письменника Бакса, при чому прямо сьогодні, відкладати ніяк не можна. 

Тим часом Бакс у компанії молодої коханки та кількох видів наркоти тусить у своєму заміському будиночку, розташованому десь на болоті in the middle of nowhere (але тут теж інтер’єри в стилі Ікеа). Аж тут він згадує, що до нього сьогодні має приїхати його донька, й брутально виганяє коханку (вона йому ще це згадає). Потім приїжджає донька і ми розуміємо, що у цієї пані не все добре з головою. Взагалі у всіх героїв цієї стрічки не все добре з головою, але у кожного по-своєму.

«Шнайдер проти Бакса» — це чорна комедія, але вона розіграна у дуже світлих, сонячних декораціях.

Режисер Алекс ван Вармердам явно хотів зіграти на контрасті — усі його божевільні злочинці носять світлий, по-європейськи простий і стильний одяг. Вони живуть у затишних, сонячних інтер’єрах. Будинок Бакса, де переважно й відбувається дія, з усіх боків пофарбований у біле й обставлений білими меблями. Але навколо — болото. Воно теж світле і сонячне, але воно також є хорошим місцем, аби сховати труп. 

Персонажі чимось нагадують коенівських героїв — у тих теж «не всі дома» і схильність до криміналу. Так само у Коенів глядач часто до кінця не знає мотивацій героїв, а бачить лише зовнішню одержимість ідеєю убивства (як у героя Хав’єра Бардема «Старим тут не місце» або героя Біллі Боба Торнтона у першому сезоні серіалу «Фарго»). 

Також «Шнайдер проти Бакса» чимось невловимо нагадує «Залягти на дно в Брюге» Мартіна МакДонаха. Тут теж є оцей шарм «старенької Європи» (хоча візуально він виражений у зовсім інших речах). Тут теж кримінал, чорний гумор, в’їдливі діалоги і загальне відчуття приреченості. 

Підсумовуючи. «Шнайдер і Бакс» — це абсолютно «їстівний» для пересічного глядача фільм. Якщо ви давно хотіли подивитися яке-небудь фестивальне європейське кіно, але ви боїтеся артхаусу, соціалки і занудства, то «Шнайдер…» буде хорошим вибором.