Мисливець та Снігова королева (2016) | Рецензія


Кріс Хемсворт та Сніжинка

Казки — це той чудовий ґрунт, на якому може проростати все, що завгодно: від колосистої пшениці, до чагарників бур’яну. Останнього зазвичай так багато, що пшениці й не видно, а бур’ян вже стелиться ген за небокрай. Тож безліч режисерів закочують рукава своїх сорочок з білими комірцями і прагнуть висадити цілу алею своїх фентезійних творінь на основі казкових першоджерел. Настала черга дебютанта Седріка Ніколя-Трояна, якому урочисто (а може і не дуже) вручили сиквел, чи то приквел «Білосніжки та мисливця» 2012 року після того, як відсторонили від роботи Руперта Сандерса, імовірно, за романтичний скандал навколо його персони та Крістен Стюарт. «Мисливець та Снігова королева» виходять в український прокат 21 квітня, тож нижче спробуємо розібратись, чи варта стрічка перегляду.



В першому фільмі, який режисерував, власне, вищезгаданий Сандерс, Седрік Ніколя-Троян відповідав за візуальні ефекти та був другим режисером. Тому «Мисливець та Снігова королева» не могли обійтися без характерних для режисера елементів. Маленькі казкові створіння, схожі на голого Голлума, змія-газон, різнобарвні метелики та інші принади чарівного світу доводили картинку до цілковитого абсурду, замішуючи в казан екшену, який по суті так і не відбувся, рожеві шмарклі. Не вистачало лишень єдинорога та дурненької принцеси у пишній рожевій сукні, що наче зефірка пурхала б із галявини на галявину, поки герої вирішували свої насущні проблеми.

А проблем назбиралось удосталь. Сестра темної королеви Равенни (Шарліз Терон) Фрея (Емілі Блант) починає безжально завойовувати землі, готуючи з дітей завербованих солдат-мисливців, які не знатимуть почуттів, зокрема кохання, після того, як їй самій розбили серце. Банальна історія: юна дівчина зустрічається потайки із хлопцем, який заручився з іншою. Вона вагітна, а він…ну а він вбиває її дитя. Чому, пояснити не може, і юна дівчина стає злою холодною відьмою, яка вкриває кригою усе, чого торкнеться її рука. Але будь-яка система може мати збій. Так сталося і з армією Фреї, де мисливець Ерік (Кріс Хемсворт) закохався у вправного воїна Сару (Джессіка Честейн). Та не довго судилося їм бути разом…



Не сказати, що сюжет заяложений та затасканий всіма, хто тільки міг і не міг, — ні. Однак, він легко вгадуваний та позбавлений інтриги. Те, що могло би бути непоганим фентезі, скотилось в маленьку ямку, біля якої майорить одинока табличка «романтична мелодрама», а навколо ледь чутно вгадується запах чогось теплого, здається, кориці, а може амбри. Так пахне казка. Саме її замало. Немає масштабу, відсутня розлогість. Дійство зім’яте, швидкоплинне, та при цьому не змушує глядача сидіти роззявивши рота від здивування, хіба тільки від бажання смачно позіхнути. Там, де можна було обрамити історію у панорами, краєвиди королівств, Ніколя-Троян обмежується подорожжю героїв лісом, сплавом по річці тощо. Там, де могли бути ефектні кадри війська Снігової королеви у всій своїй величі, яке грізно марширує за нею під гучний ритм музики, ми бачимо лише невеличку жалюгідну стайку її прибічників та саму Фрею на білому ведмеді, якого та наче вихопила із «тієї самої платяної шафи».

Поки Фрея намагається побороти внутрішню трагедію, Сара переповнюється злістю на коханого, а Равенна мріє повернути собі владу, Кріс Хемсворт просто усміхається: широко, відчайдушно і так дурнувато, як тільки може.



Режисер зробив усе, аби ця казка стала суто жіночою, тому чоловічі герої просто губляться на фоні блискучого тріо у складі Терон, Блант та Честейн, компанію яких розбавили дві британські акторки Шерідан Сміт та Софі Куксон у ролі карлиць. За ними було цікаво спостерігати не тільки через неймовірні вбрання, гарні сукні та ідеальні макіяжі. Звісно, що головним завданням перед Блант, Терон та Честейн стояло одне — бути гарними, і вони із ним справляються на тверду п’ятірку. Кожна із них змушувала милуватися собою, своєю героїнею — особливо Шарліз Терон, яка місцями була настільки холодною та прагматичною, що крижана Фрея здавалася просто Сніжинкою на дитячому святі.

Як і будь-яка казка, ця теж підводить до логічного завершення, коли всі, а може і не всі, жили щасливо, чи як вже вийде. Не варто спиратися на попередню стрічку, яка вийшла набагато похмурішою, бо «Мисливець та Снігова королева» крутить своє кермо зовсім в іншу сторону — в ту, де ще вірять у світле та прекрасне, і у те, що зло завжди буде переможене. От тільки в такі казки дорослі вже не вірять.