Режисерка Аліна Горлова: “Мабуть, я пройшла певне враження війною, як і багато хто з документалістів”

Аліна Горлова

Нещодавно стало відомо, що фільм “Цей дощ ніколи не скінчиться” покажуть на кінофестивалі IDFA. Міжнародний фестиваль, що проходить в Амстердамі з 1988 року, вважається одним з найбільших у світі у своєму напрямку – документального кіно. IDFA ретельно відбирає фільми, акцентуючи увагу на роботах документалістів, що працюють з актуальними соціальними темами.  

Згодом картину також відібрали для показу на одному з найстаріших світових кінофорумів — Festival Dei Popoli. Отже у Cineast з’явився привід задати режисерці стрічки Аліні Горловій кілька питань.     

– Ваш фільм “Цей дощ ніколи не закінчиться” відібраний для участі в конкурсній програмі документального кінофестивалю IDFA в Амстердамі. Який логлайн фільму?

– “Цей дощ ніколи не скінчиться” (This Rain Will Never Stop) раніше був відомий професійній публіці під назвою “Поміж війн”. Стрічка запрошує глядача доєднатися до потужної й візуально разючий подорожі 20-річного Андрія Сулеймана та його родини у нескінченному циклі війни та миру. Андрій Сулейман разом із батьком переїхав із Сирії, але стикається із черговим військовим конфліктом уже в Україні, де він є волонтером Червоного Хреста. Після смерті батька Андрій вирішує поховати його тіло в Сирії.

– Чи робить таке визнання – відбір на міжнародний фестиваль – цей фільм особливим для вас в порівнянні з іншими роботами?

– Мені здається, що для режисера/ки фільм, який ось-ось побачить світ, є найбільш особливим. Звичайно, що кожен фільм є окремою історією, але час іде, і ти трошки починаєш забувати свої попередні стрічки. Наприклад, я не дивилась свій попередній фільм «Явних проявів немає» вже близько двох років. Відчуваю, що ти спочатку дуже сильно зближуєшся зі своїм кіно, але після його прем’єри стосунки поступово стають більш прохолодними. Але є фільми, які роблять тобі як режисеру/ці насправді боляче. Особливо це фільми, які не вдалися. 

Щодо IDFA, то це була моя мрія завжди. Але зараз я відчуваю це як дуже влучне місце і час для прем’єри цього фільму. Безумовно, ця стрічка – великий крок вперед для мене у пошуку своєї теми в творчості.

“Цей дощ ніколи не скінчиться” (This Rain Will Never Stop)

– Ваші фільми так чи інакше пов’язані з війною. При цьому ви зосереджені на людині та її травматичному досвіді. Чому саме ця тема?

– Я її не обирала свідомо. Так склалися обставини. Все почалося з фільму «Явних проявів немає», і потім одразу я почала знімати «Цей дощ ніколи не скінчиться». Мабуть, я пройшла певне враження війною, як і багато хто з документалістів. Дуже цікаве питання, чому українська документалістика розквітла під час Революції Гідності. Чому режисери почали знімати так багато фільмів про війну? Бо кіно – це діалог. Спільний досвід перегляду фільмів – це ритуал, і ми потребуємо цієї спільної рефлексії. 

– На мій погляд, ваш фільм “Явних проявів немає” не розрахований на широку аудиторію. Чи згодні ви з цим? Ви знаєте, хто ваш глядач?

– Звісно, це не широка аудиторія, але аудиторія у моїх фільмів є. Це поціновувачі документального та авторського кіно, люди, які цікавляться темами міграції, біженців, ситуацією в Україні та Сирії.

– Що повинен зробити український режисер-документаліст, щоб звернути на себе увагу?

– Відвідувати індустріальні події, брати участь у міжнародних воркшопах та пітчингах. Це надасть можливість презентувати свою ідею на ранньому етапі, знайти партнерів і фінансування, але найголовніше, коли фільм вже буде готовий, на нього будуть чекати.

– Ви вже знаєте, про що буде наступна картина?

– Наразі я не маю ідеї для наступного фільму. Але є загальне бажання, щоб мій наступний фільм також знімався в різних країнах. Мені дуже сподобався досвід фільму «Цей дощ ніколи не скінчиться», де в одному фільмі можна побачити зв’язок різних культур і явищ в нашому світі.